Нафта продовжує розколювати держави

Не пройшло і трьох місяців після травневої відставки міністра внутрішніх справ Лівії Ашура Шаваиля, як у відставку подав його наступник на цій посаді Мухаммед Халіфа Аш-шейх. Причиною відставки Аш-шейха стали розбіжності з прем’єр-міністром Али Зейданом. У інтерв’ю, даному після відставки, колишній міністр вибачився за те, що не зміг навести порядок в нафтовій галузі, а також поскаржився на те, що прем’єр і парламент заважали йому працювати.

Окрім чехарди в міністерстві внутрішніх справ в Лівії за останній час сталися ще дві великі відставки: в травні зі свого поста пішов міністр оборони Мохамед аль-Баргати, а через місяць його приклад наслідував глава Генштабу Юсеф аль-Мангуш. Усі ці пертурбації змусили спостерігачів говорити про розкол правлячої еліти Ливии, який може привести до серйозної політичної кризи.

Головною причиною розбіжностей в уряді називають боротьбу з контрабандою нафти. Хоча, усупереч прогнозам, Лівію досить швидко вдалося наростити видобуток нафти до 1,6 мільйонів баррелів в день, що порівнянно з довоєнними показниками, вже в 2013 році цей показник впав до 500 тисяч баррелів в день. Причиною став зростаючий сепаратизм воєнізованих племінних угрупувань, що раніше воювали проти Каддафі, які контролюють нафтоносний регіон Кириенаика. Там же знаходяться основні термінали по транспортуванню нафти : Седра, Брега, Ез-Зуейтина і Рас-Лануф. Охоронні угрупування, що складаються в основному з тих, що відмовилися роззброїтися повстанців, викрадають нафту і перешкоджають ефективній протидії з боку центрального уряду. Їх дії укупі з безпорадністю центральної влади призводять до велетенських збитків для казни: тільки за останній рік збиток від розкрадання нафти склав 1,6 мільярда доларів.

Прем’єр-міністр Лівії Али Зейдан вже заявив про свою готовність піти на крайні заходи для протидії розкраданням. У своєму недавньому виступі прем’єр пригрозив бомбардувати будь-який корабель, який наблизиться до нафтових терміналів, не маючи при цьому контракту з Національною нафтовою компанією, яка зараз контролює увесь нафтовий експорт країни. Втім, багато хто сумнівається, що загрози прем’єра зможуть зупинити розкрадання: недавні повстанці готові відстоювати свої прибутки зі зброєю в руках, а відкрите протистояння з ними загрожує початком нової громадянської війни. Враховуючи нестабільність в уряді, такий крок може поставити в політичній кар’єрі Зейдана жирну точку.

Схожі тенденції спостерігаються і в післявоєнному Іраку: прагнучи відгородитися від кривавих розбратів шиїт-суннітів, іракські курди, території яких також багаті нафтою, фактично створили свою державу в державі зі своєю армією і межами. Що характерно, нафта з Іракського Курдистану вже поставляється в обхід Багдада, що дозволяє говорити не лише про внутрішньополітичну, але і про економічну незалежність. Іншими словами, Курдистан знаходиться в кроці від проголошення власної держави.

Тут вже пора говорити про войовничий імперіалізм і всюдисущу руку Вашингтону, проте при детальному розгляді з’ясовується, що все не так просто. Так, в основі воєн Саддама Хусейна з Іраном і Кувейтом лежала нафта, проте саме вторгнення в Кувейт коштувало йому розгрому армії і країни. Ще одним прикладом може служити багатий нафтою Південний Судан, утворений в 2011 році з санкції Ради Безпеки ООН. При цьому, незважаючи на формальне врегулювання конфлікту, його стосунки з Суданом залишаються украй напруженими, у тому числі, через заморожений конфлікт в спірному Південному Кордофане, також багатому природними ресурсами. Важливо помітити, що основним покупцем південносуданської нафти є зовсім не США, а Китай, що має в регіоні великі економічні інтереси.

Нафтовий сепаратизм найгостріше проявляється на тлі релігійних і етнічних конфліктів, проте частенько наявність великих покладів енергоресурсів залучає до конфлікту більших гравців, зацікавлених в їх стабільних постачаннях. Свій внесок вносять і довільні межі, що залишилися з часів колоніалізму. Очевидно, що у міру виснаження світових запасів енергоресурсів зростаюча конкуренція за них все більше погрожуватиме цілісності меж, причому використовувати її будуть не лише сепаратисти, але і покупці цих ресурсів, для яких ціна завжди матиме куди більше значення, ніж легітимність продавця.

This entry was posted in Війна і мир. Bookmark the permalink.

Comments are closed.